В Сороцьку я бував з самого дитинства, там народився мій тато і жили дідусь, бабця та велика родина. Але про палац донедавна я не знав нічого, навіть те, що він взагалі там був. Аж ось минулої весни, гортаючи інтернет сторінки натрапив на знимки німецького офіцера Карла Мюллера з підписом «Шльосс ін Сороцко» – «Палац в Сороцьку».

Інші фото Карла Мюллера з наших околиць можна побачити на карті

Сороцький палац з воєнного альбому німецького офіцера Карла Мюллера часів Першої світової війни.

Здивуванню не було меж. На ранок я подзвонив сестрі у село. Вона там один з ініціаторів створення музею і села і мусить знати про палац. У них було трохи інформації про палац, яку віднайшла жителька села Сороцьке, у минулому вчитель історії, Свистун Орися Володимирівна.

Далі даю свій переклад тексту з польської книги про села і міста Галичини Та Поділля.

Близько 1870 маєток викупив граф Вацлав Baworowski (1827-1909) з Котлова, одружений на Софії Старженській (1834 1866) для свого сина Міхала (1860 – 1933), одруженого на Марії Дунін-Борковській (1862-1919). Останньою власницею була одна з дочок Міхала, Марія Баворовська (роджена у 1890 році. – померла восени 1939 року в тюрмі Тернополя).

Прийшовши в Сороцьке, Вацлав Баворовський застав велику, неокласичну садибу і флігель, оточений великим парком, закладеним Забєльським. Основний житловий будинок був одноповерховим, покритий високим, гладким шатровим дахом, з напівкруглими мансардними вікнами. Від дороги до цієї будівлі примикають симетрично розташовані два портики, кожен з двома парами колон. Ліва сторона має також поверхові прибудови. Незабаром Вацлав Baworowski розібрав старий особняк, а на його місці побудував новий палац “французькому” стилі.

Був він прямокутним у  плані, з висотами різної форми, вкритий ламаним мансардним дахом. Нижній ухил даху, з дуже невеликим нахилом, пожвавлюється овальними мансардними вікнами. Головним акцентом фасаду, скромнішого ніж зі сторони саду, був встановлений у центрі, ризалітовий портика, що складається з двох пар колон, які підтримують балкон. На балкон вели такі ж напівкруглі двері. Художнє оформлення центральної частини продовжують  пара пілястр. Ризалітова частина увінчана шатром з невеликим, напівкруглим вікном. По обох осях палацу були ніби проекції центральної частини, обрамлені пілястрами з тридільними вікнами і окремим дахом. Міжвіконний простір прикрашений пілястрами та горизонтальним рустуванням. Віконні і дверні отвори мали горизонтальні фронтони.

Тераса з балконом зі сторони саду

З набагато більшому розмахом розроблено фасад зі сторони саду. Домінувала тут двоповерхова середня частина з терасою і балконом, що підтримується чотирма колонами. По всій ширині тераси вели до неї восім кам’яних сходин. Балкону оточений балюстрадою з вазами, встановленими на п’єдесталах. Основна вісь середньої ризаліту увінчана невеликим ламаним фронтоном з кам’яними вазами по боках. Бокові проекції поділені пілястрами і зі сторони саду мали напівкруглу форму з відповідним дахом. Простір між ризалітамипрорізаний чотирма прямокутними вікнами з декоративними фронтонами і підвіконням на консольках. По боках ризалітів були маленькі, напівкруглі арочні ніші зі стилізованими грецькими амфорами.

 

Зовнішній та внутрішній декор палацу виконав П. В. Герасимович. Новий вигляд органічно пов’язаний із старою одноповерховою садибою Забєльських.

Презентаційні кімнати розташовані зі сторони саду. Традиційно центральну частину займав зал. По правій стороні розташовувалися гвинтові сходи, що вели до кімнат нагорі. Кімната з двома вікнами на протилежній стороні залу мав назву «більярдний салон». Інші кімнати з тої мали житлове призначення. На терасі від саду розміщувався салон “великий”. Зліва від нього знаходилася їдальня з трьома вікнами, а на праворуч вітальні з двома вікнами. Інші кімнати, служили в якості житлових приміщень. До 1914 р. більшість кімнат мали обклеєні стіни, просту паркетну підлогу, без візерунків, і двері, дверні рами та віконні рами пофарбовані в білий колір.

Стеля зал мала оздобу з білої ліпнини. Стояв там великий круглий стіл і два дивани. На стінах були гравюри. Салон “великий”, також званий “білим”, також прикрашений ліпленням, з білою кахельною піччю, меблі були в стилі Людовика XV. Для виконання музики стояло піаніно. Кімната відпочинку зі стінами, оббитими барвистим ситцем, мали м’які меблі, покриті тим же матеріалом. У їдальні, всі стіни оздоблені дубовими панелями. З дуба були також зроблені стіл, стільці оббиті шкірою і шафи. Салон “більярдний” був оббитий темними шпалерами і в подібному тоні були піч і камін. Майже вся підлога вкрита великим перським килимом. Тут розміщувалася також бібліотека палацу. У спальні з окремим туалетом були меблі з червоного дерева, копії античних, прикрашені бронзою, виконані відомим львівським тесляром Пельчарським.

Новий палац в Сороцьку не мав великої колекції мистецьких. Ті що були, в основному за другої половини ХIХ століття. Серед картин вирізнялися: «Міцкевич на коні» кисті Юліуша Коссака, автопортрет Френсіс Тепи і п’ять великих ескізів з зображенням інтер’єру палацу в Підгірцях Яна Матейка. Окрему групу формували сімейні портрети, що прикрашали їдальню. Серед більш пізніх був портрет Вацлава Баворовського намальований Казимиром Похвальським і два портрети Міхала Баворовського кисті Войцеха Коссака, один молодий, другий в кінці століття. Оформлення інтер’єрів палацу доповнювали англійські гравюри з зображенням коней.

Під час Першої світової війни, палац був повністю розграбований, а пожежа зруйновала значну частину даху. У міжвоєнний період відновлена лише частина палацу. Остання власниця знову почала збирати твори мистецтва. Наприклад портрет жінки відомого швейцарського художника Charlesa Ciosa Olsommera, кілька картин Яцека Мальчевського і кілька написаних на склі, ще кілька пензля сучасної художниці з Кракова Міхаліни Яношанки, в основному мотиви птахів, квітів та інших рослин. Марія Баворовська заново зібрала бібліотеку, в основному польських та французьких класиків.

Так як місцевість навколо Сороцько майже повністю позбавлена лісів, то парк площею близько 30 гектарів, був здалеку видимим оазисом зелені. Парк в англійському стилі до останніх днів ретельно доглядали. У ньому рослибагато різних листяних і хвойних дерев. Особливо мальовничо виглядали вікові сосни, утворюючи вертикальні візерунки на газонах біля палацу. Розмаїття створювали численні види декоративних чагарників, що цвіли в різні пори року. Навколо будинку у квітниках росло також безліч сезонних квітів, що постійно змінювалися.

Поруч з палацом, по правій стороні в’їздної алеї стояла стара класична стайня для коней, а поруч приміщення для возиків. В стайні звичайно стояло 16 коней, як правило, англо-арабської породи, вирощених в сусідньому фільварку. Так як найближча залізнична станція перебувала далеко то були також і порядні транспортні засоби, в тому числі брички, карети, ландо , що запрягалися чотвіркою коней. То була ціла колекція.

Місцеві розказують, що у роки Другої світової війни тут розмістили госпіталь, тому на нього неодноразово скидали бомби з літаків. Палац зазнав дуже сильних руйнувань, тому по війні його дозволили розбирати на будматеріали. Зараз навіть слідів не залишилось від того розкішного палацу. Все, що залишилось від нього, то це кам’яна ваза, що прикрашал колись балкон. Тепер вона стоїть у центрі села біля каплички. Люди довгий час не знали походження цієї вази, аж поки не побачили її на чітких знимках Карла Мюллера. А ці гарні знимки я роздукував у великому масштабі та передав у сільський музей.

До речі в селі ще є великий закинутий костел, на одній із стін якого добре зберігся розкішний герб двох родин – Баворовських та Дунін-Борковських.

Related Articles